Батьківські збори в старшій групі
на тему «Формування адекватної самооцінки дошкільника –
одна із складових особистісної готовності до школи»
“Моя мама поставила б мене на найвищу сходинку. Вона мене найбільше любить. Я буваю неслухняна, я трішки хитренька. Я не завжди гарно пишу, буваю неуважна… Але мама мене все одно любить, бо я її дитина. Я знаю це … своїм серцем. І тато мене любить. Він грається зі мною, навіть коли дуже втомлений, і не кричить, коли я роблю щось не так…”. Це слова дитини, яку попросили оцінити себе з власного погляду і з позиції значущих для неї людей. Наведені вище слова семирічної Ганнусі дають у загальному вигляді уявлення про родинну атмосферу, в якій росте та виховується дівчинка. Втім подібні відповіді трапляються не часто.
Саме в період так званої «малої кризи», тобто на етапі переходу від дошкільного до молодшого шкільного віку, в дітей відбуваються особливо істотні зміни. Йдеться насамперед про розвиток самооцінки як найважливішої особистісної інстанції, яка дає змогу контролювати власну діяльність з погляду нормативних критеріїв, будувати свою поведінку відповідно до соціальних норм. Самооцінка — це та значущість, якою дитина наділяє себе загалом, а також окремі свої якості — особливості діяльності, поведінки, особистісних проявів. Вона істотно впливає на особистісний розвиток дитини, її взаємини з оточенням, створює основу для сприйняття нею своїх успіхів-невдач, для становлення рівня її домагань, формування самоповаги.
Таким розумним словом називається ставлення людини до самої себе. І складається це ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків. Наприклад, як дитина оцінює свою зовнішність? Вона вважає себе гарною, негарною, такою як всі, гарною, як мама або як принцеса? Або вона Вам відповідає, що не знає, гарна вона чи ні?
Якщо Ви поставите дитині питання, наскільки вона розумна, то теж почуєте, як вона оцінює свій інтелектуальний потенціал. Звичайно, така самооцінка — результат порівняння себе зі своїми однолітками, з дорослими. А ще — відбиток Ваших оцінок свого маляти. Тобто, залежно від того, наскільки часто й щиро Ви дитину підбадьорюєте і підтримуєте, самооцінка в неї буде високою або низькою.
У якому віці дитина вже здатна дати оцінку собі, своїм особистісним якостям? Напевно, років після трьох. І найчастіше в цьому віці ми від неї почуємо: «Я — найрозумніша! Я — найкрасивіша!»
А років у п’ять—шість картинка змінюється. І дитина може Вам сказати, що не знає, яка вона. Або розповідає, що вона не розумна, не щаслива… Отут-то і потрібно замислитися батькам.
Коли може виникнути низька самооцінка? Коли Ви часто сварите малюка, і він почуває, що чомусь не відповідає Вашим очікуванням. Коли Ви порівнюєте його з іншими дітьми не на його користь: «От Мишко добре їсть. А ти сидиш третю годину над тарілкою». А після порівняння себе з дорослим малюк і зовсім засмучується. Звичайно, де йому суперничати з дорослими?
До чого може призвести занижена самооцінка в майбутньому? До того, наприклад, що Ваша дитина не зможе відстояти свою точку зору, не стане лідером у класі, що їй буде складно налагоджувати взаємини з людьми із позиції впевненої в собі людини.
Часто запитують: «А якщо дитину увесь час хвалити й говорити, що вона гарна, раптом тоді її самооцінка стане занадто високою?» Але хвалити потрібно тільки за справу. За те, що дитина робила щось самостійно, за те, що зробила добрий учинок… І ніхто не говорить, що не потрібно звертати увагу на погану поведінку. Тільки не принижуйте дитину, не карайте її фізично.
Діти, які постійно зазнають приниження і фізичного покарання зі сторони батьків, виростуть скоріше агресивними або невпевненими в собі, ніж самодостатніми.
А якщо все ж таки самооцінка у дитини висока й навіть занадто? Таке теж буває. Що було для цього причиною?
Найчастіше можна побачити дітей із високою самооцінкою в родинах, де дитина єдина і все обертається довкола неї одної. Можна, звичайно, припустити, що така дитина виросте лідером… Але в житті все виявляється не так, тому що така дитина, потрапляючи в дитячий колектив, отримує адекватну оцінку своїх якостей. І виникає стрес. «Виявляється, я не най-най»,— думає дитина.
Малюк повинен почувати, що його люблять, що він потрібний своїм батькам. Що вони люблять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе буде ставитися добре.
Психологічними дослідженнями доведено: найважливішим джерелом формування самооцінки у дітей є оцінки, які даються їм іншими людьми, особливо важливі, значущі при цьому оцінні судження авторитетних осіб. Тому розвиток адекватної самооцінки, правильної самоорієнтації дитини у своїх силах, уміннях, можливостях значною мірою залежить від об’єктивності зовнішніх оцінок.
Найавторитетнішими для 6-7-річного малюка є рідні люди. Значення сім’ї у формуванні самооцінки дитини, становленні особистості величезне, адже її уявлення про саму себе починають формуватися задовго до вступу до школи. У родині, по-перше, об’єднані люди різного віку, статі, роду занять (що значно розширює діапазон впливів); по-друге, дорослі члени родини можуть впливати на малюка в різних життєвих ситуаціях — у власному домі, на вулиці, у гостях, у відпустці (це робить сімейні впливи різноманітними і гнучкими); по-третє, однією дитиною, як правило, опікуються кілька дорослих (у школі чи дитячому садку це співвідношення — не на користь індивідуального розвитку). Зрозуміло, лише структура сім’ї, кількісний склад не визначають її виховних впливів, оскільки провідним чинником тут є якісні характеристики — гармонійність взаємин між членами родини, позитивний психологічний клімат, пріоритет духовних цінностей, високий рівень культури.
Часто самооцінка першокласників дуже завищена. Дитина вважає себе найкращою, вона ще не помічає чеснот інших дітей, їй важко порівнювати і співставляти свої досягнення з досягненнями інших. Це прийде дещо пізніше.
Основний критерій оцінки ровесників у молодших школярів — їхня успішність, їхні учнівські вміння і навички. Тому часто, запитуючи першокласників: «Із ким ти дружиш?», — можна почути: «Я дружу з Ірою, тому що вона добре вчиться і красиво пише».
Самооцінка в молодшому шкільному віці формується, головним чином, під впливом оцінки вчителя (бо він для дитини дуже значущий). Особливого значення діти надають не своїм інтелектуальним здібностям, навчальним досягненням, а тому, як їх оцінюють інші. Молодшим школярам дуже важливо, щоб позитивна оцінка їхньої особистості була загальновизнаною, що створює і певні складнощі.
Батькам надзвичайно важливо зайняти правильну позицію щодо успіхів і невдач дитини. Якщо дитина невпевнена у своїх силах, якщо вона тяжко переживає свої невдачі у навчанні, важливо підбадьорити її, запевнити, що якщо вона докладе певних зусиль і буде старанною, то подолає труднощі і невдачі. І, тільки-но з’являться принаймні невеликі зміни у поведінці дитини, їх необхідно відзначити. Для дитини схвалення батьків, учителя — дуже важливе.
Якщо дитина самовпевнена, занадто вихваляється своїми досягненнями, стає краще видно і її недоліки. Отже, із розвитком особистості дитини ви можете помічати, наскільки точнішим стає її знання про себе, розвивається уміння адекватно ставитися до своїх умінь і здібностей.
Особистісні зміни, зумовлені низькою самооцінкою дитини, в міру дорослішання поглиблюються і закріплюються у її свідомості, характері, поведінці. Спрогнозувати подальші події за таких умов неважко. Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, образи. Захищаючись, вона ховається за стіною недовіри, занурюється у хворобливий стан самотності та ізоляції. Це неминуче породжує апатію, млявість, байдужість до себе й оточення. Таким людям важко бачити, чути, розуміти інших, чітко мислити І приймати самостійні рішення, тому вони або принижуються перед іншими, потрапляють у цілковиту сліпу залежність, або ж, навпаки, грубо і деспотично придушують інших. Низька самооцінка спричинює постійний страх — незмінний супутник недовіри й самотності. Цей страх блокує активність людини, створює непереборні перешкоди на шляху подолання життєвих труднощів. Людина, скута страхом, накопичує досвід неуспіху, помилок, поразок, що створює підґрунтя для почуття повної безнадії і спонукає до вживання алкоголю, наркотиків. Деструктивна поведінка, в свою чергу, відкриває шлях до правопорушень та злочинності. Оскільки система родинних стосунків залежить від архітекторів сімейної споруди—батьків, то не виключено, що дорослі із заниженою самооцінкою, швидше за все, створять неблагополучну сім’ю. Отже, виходить замкнуте коло.
Що робити батькам, щоб самооцінка дитини була нормально
- Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
- Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
- Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
- Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
- Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
- Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
- Не сварити і не карати фізично.
- Частіше хвалити (за справу).
- Не говорити: «Ти — нечупара!», «Ледар», «Дурень».
- Говорити про те, як Ви її любите й доводити свою любов реальними
справами.
- Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить або він опановує нову справу.
Пам’ятайте: У формуванні самооцінки роль сім’ї — величезна. Уявлення дитини про себе починають складатися задовго до школи. Умови виховання дитини в сім’ї і дитячому садку, а потім у школі суттєво впливають на формування в неї самооцінки, від якої багато в чому залежатиме поведінка дитини в різних життєвих ситуаціях.
Батьки — це вчителі у найважливішій школі на світі — школі становлення особистості. Тут немає вихідних і канікул, їм доводиться виконувати свої обов’язки 24 години на добу, 365 днів на рік.
